
Пішов у вічність символ львівського футболу — Степан Юрчишин
Новина про смерть Степана Юрчишина сколихнула не лише Львів, а й увесь український футбольний світ. Він був не просто гравцем — він був легендою. Його ім’я десятиліттями передавалося з вуст у вуста серед фанатів “Карпат”, а його рекорди досі залишаються недосяжними для багатьох нападників. У 67 років серце великого гравця зупинилося, але його слід у футболі залишиться назавжди.
Хтось пам’ятає його як неперевершеного форварда з убивчим ударом. Хтось — як мудрого тренера, який знав “Карпати” зсередини. А хтось — просто як добру людину з футбольного Львова, яка вміла не лише грати, а й надихати. Юрчишин був більше, ніж футболіст. Він був частиною міста, його духом, його голосом на трибунах, навіть коли вже сидів не на полі, а в керівному кріслі.
Його зірка злетіла ще у 70-х, коли він розривав захист суперників один за одним. У сезоні 1979 року зробив те, що здається нереальним навіть у сучасному футболі — 42 голи у 42 матчах. Без VAR, без супертехнологій. Просто майстерність, інстинкт і шалене бажання перемагати. Цей рекорд Першої ліги СРСР досі гріє серця львівських фанатів, а для молодших — звучить як футбольна легенда.
Але Юрчишин — це не лише одна героїчна сторінка. Це десятки сезонів, матчів, стадіонів, де він виходив у складі СКА Львів, ЦСКА Москва, “Карпат”, “Динамо” Київ, “Пахтакору”, “Торпедо” Луцьк, “Поділля”. У кожному з цих клубів залишив слід, але саме “Карпати” стали його домом. Саме там він став кумиром трибун і обличчям клубу на роки вперед.
Коли завершилась його кар’єра як гравця, Юрчишин не пішов у тінь. Він повернувся у футбол як тренер, зокрема очолив рідні “Карпати” і став спортивним директором. Він працював і з дублем, і з іншими командами — “Газовик”, ФК “Львів”. У кожному колективі його поважали, бо він не мав “зіркової хвороби”. Він був із тих, хто вмів сказати правду в очі, підтримати і показати, як правильно.
Його смерть — це не просто прощання з колишнім футболістом. Це прощання з епохою. Зі справжнім футболом без пафосу, де люди грали не за трансфери й бонуси, а за герб на серці. Львів втратив героя. Але, як кажуть у таких випадках, легенди не вмирають. Вони живуть у спогадах, у кадрах хроніки, у дитячих історіях про великого гравця з “Карпат”.
Пам’ятаймо Степана Юрчишина не тільки як футбольну машину з 70-х. А як людину, яка любила футбол до останнього подиху. І яка залишила по собі справжній спадок — не лише статистичний, а й людський. Вічна пам’ять, Маестро.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.